Підприємство, яке кілька місяців тому майже збанкрутіло, нині щодня виробляє 60 тонн торфобрикету і має мільйонні контракти.
На Смолинському торфозаводі (село Смолин Чернігівського району Чернігівщини) кипить робота. Одна за одною з «поля» прибувають вантажівки, які складують рослинний торф у величезні купи. За деякий час на територію заводу заїжджають інші вантажівки, причепи яких навантажує бульдозер. Тільки після зважування їх випускають з території підприємства.
Голова профспілкового комітету заводу Валентина Огієнко пояснює: «Ми уклали контракт із двома фірмами, які власною технікою копають у нас рослинний торф. Це дуже вигідні для нас угоди, які допоможуть підприємству встати з колін. Наразі у нас підписано договорів на 20 тисяч тонн копаного торфу. В грошах — це близько чотирьох мільйонів гривень. Наш рослинний торф — один із найкращих за показниками для вирощування шампіньйонів, тому охочих купувати його у нас стає дедалі більше. Наразі ми проводимо переговори ще з однією фірмою — із Василькова, що на Київщині».
Ніхто й гадки не мав, що підприємство, яке ще кілька місяців тому стояло на межі банкрутства, вироблятиме 60 тонн торфобрикету на добу.
Старший майстер із переробки торфу Смолинської дільниці ДП «Чернігівторф» Микола Мойсеєнко не приховує своєї втіхи від того, що ситуація на заводі помітно покращилася. «З нами поступово розраховуються за борги, вже відремонтували більшість техніки, та й проблем із паливно-мастильними матеріалами немає, — каже Микола Миколайович. — У нашому старенькому цеху нині ми в середньому виробляємо 60 — 65 тонн на добу торфобрикету. Можемо виробляти й більше, та рук не вистачає. На виробництві працює всього 50 працівників, а для нормальної роботи потрібно хоча б 90 спеціалістів».
ФРЕЗЕРНИЙ ТОРФ ОПИНИВСЯ У ПРИВАТНИХ РУКАХ
Юрій Бондаренко виконує обов’язки директора ДП «Чернігівторф» із березня цього року. Його призначили на місце колишнього директора луганчанина Павла Яремка, якого колектив підприємства називав ставлеником недобросовісного інвестора — ТОВ «Терма Груп». За три місяці перебування на посаді Юрієві Бондаренку вдалося налагодити нормальні взаємини між працівниками Смолинської дільниці з видобутку та переробки торфу та Ірванцівського торфобрикетного заводу, які входять до структури ДП «Чернігівторф». Ба, навіть більше — завдяки підтримці Чернігівської обласної ради вдалося запустити роботу Смолинського заводу, реструктуризувати його борги та почати виплачувати багаторічну заборгованість із заробітної плати працівникам підприємства.
За словами Юрія Бондаренка, на Смолинському заводі існує гостра сировинна проблема, оскільки фрезерний торф, який лежить на заводських складах, перебуває у власності двох компаній. Із цього приводу керівництво державного підприємства та Чернігівської обласної ради неодноразово зверталися безпосередньо в Міністерство вугільної промисловості та в Державний концерн «Укрторф», щоб там допомогли заводчанам розібратися з сировиною. Численні звернення так і не принесли жодного результату. Є припущення, що хтось із високопоставлених державних чиновників вперто продовжує лобіювати корпоративні інтереси ТОВ «Інвестиційної фінансової компанії» та ТОВ «Терма Груп», адже саме цим компаніям, які колись виступили інвесторами Смолинського торфобрикетного заводу, належить фрезерний торф. А його на заводі не так вже й мало. Так, ТОВ «Терма Груп» належить дев’ять тисяч тонн фрезерного торфу, а у ТОВ «Інвестиційної фінансової компанії» сировини ще на чотири мільйони гривень.
Начальник Смолинської дільниці з видобутку і переробки торфу Андрій Страхов переконаний, що вся сировина має належати державі, а не приватним компаніям. «Вартість фрезерного торфу зумисне занизили щонайменше учетверо, — каже Андрій Страхов. «Як може рослинний торф, який є маловитратним, коштувати 200 гривень, а фрезерний — всього 110 гривень? — дивується начальник дільниці. — З цим питанням в обов’язковому порядку мають розібратися правоохоронні органи».
Незважаючи на юридичну колізію, керівництво ДП «Чернігівторф» разом із трудовим колективом підприємства та Чернігівською обласною радою вирішили брати готовий фрезерний торф. Пояснюють: підприємство має працювати, а питання власності у разі, якщо інвестори не віддадуть торф добровільно, згодом вирішить суд.
МІЛЬЙОННІ КОНТРАКТИ
Нині ж про «Терма Груп» на заводі не чули з лютого, інвестори самоусунулися. Заводчани тому тільки раді. На Смолинському заводі налагоджують нову виробничу лінію та будують склад для нового виду продукції — «сушонки». Це — дроблений торф маленької фракції, який використовують як паливо на сучасних котельнях. «Наразі ми маємо покупця, який готовий брати всю продукцію заводу — брикет та «сушонку», — каже Андрій Страхов. — Особливо цікавою є для нас «сушонка», адже вона, хоча й трішки дешевша за брикет, однак виграє за рахунок економії енерговитрат».
Загалом же сума підписаних контрактів ДП «Чернігівторфом» перевищила 10 мільйонів гривень. Якщо все так добре піде й надалі, в державному підприємстві планують суттєво підвищити зарплату заводчанам — із двох до чотирьох тисяч гривень.
БЛОКУВАННЯ ЛІЦЕНЗУВАННЯ
Тим часом не все настільки добре, як здається. В Міністерстві екології та природних ресурсів відмовляються продовжити ліцензію на видобуток торфу Ірванцівському торфобрикетному заводові (селище Кути Семенівського району Чернігівщини). Міністерські чиновники посилаються на те, що 124 гектари, які планує взяти в обробіток торфозавод, розташовані в природоохоронній зоні.
«Усі 50 років ці землі були за межами природоохоронної зони, а цього року раптом у міністерстві вирішили інакше», — обурюється виконувач обов’язків директора ДП «Чернігівторф» Юрій Бондаренко.
Непродовження ліцензії загрожує Ірванцівському заводу зупинкою виробництва вже в липні. Як наслідок — втрата ринків збуту та звільнення майже сотні працівників вузького профілю.
Заводчани підозрюють: охочі знищити чи просто загарбати торф’яну галузь Чернігівщини вдалися до нових методів — блокування ліцензування. До того ж найближчим часом на порядку денному профільного міністерства постане питання зміни керівництва ДП «Чернігівторф». Попри міністерські гарантії не змінювати керівництво, доки галузь не стане на ноги, в державному концерні «Укрторф» оголосили конкурс на заміщення вакантної посади директора «Чернігівторфу».
«Нам вкотре нав’язують із Києва нових начальників, — обурюється голова профспілки Смолинської дільниці Валентина Огієнко. — Ми проти засланих керівників, бо знаємо, кого хочуть посадити в крісло директора. Крім того, нинішній керівник нас цілковито влаштовує». Якщо ж до заводчан не дослухаються, вони готові до кардинальних дій. Досвід профспілкової боротьби вони вже мають.
Поки що бажання розвивати торф’яну галузь Чернігівщини має лише представницька гілка влади. Члени робочої групи Чернігівської обласної ради, розглянувши всі пропозиції, вирішили завершити її роботу та ініціювати звернення до прем’єр-міністра України Володимира Гройсмана і міністра енергетики та вугільної промисловості Ігоря Насалика щодо відокремлення філії «Ірванівський торфозавод», дільниці з видобутку та переробки торфу села Смолин від державного підприємства «Чернігівторф» та надання їм статусу юридичних осіб.
Відповідний проект рішення буде внесено на розгляд найближчого засідання сесії обласної ради.
